Geese — Getting Killed
Жанр: Indie Rock, Art Rock
Лейбл: Partisan Records
★★★½☆ 7/10 · 2025
Дивлячись на те, яку реакцію викликає цей новий альбом Geese, я часом думаю, що світ зовсім йобнувся.
Так, це цікаве переосмислення року минулого, яке вдало подано з духом інді. Але чи дійсно це такий «фурор» у світі рок-музики, як його нам усі подають?
Щоб це зрозуміти, мені слід спочатку відправити вас слухати купу видатних альбомів, про які я тут уже писав і неодмінно напишу ще. Адже так вам буде простіше розуміти всі посилання на класичний психоделічний рок, хард-рок, гаражний рок, постпанк, блюз-рок і т.д. Саме посилання фактично і складають ядро цього альбому, але якби це були просто «посилання» - ніхто в гурт не закохався б.
«Магія» Getting Killed полягає в тому, як непередбачувано гурт переходить від однієї ідеї до іншої, «малюючи криві» своїми ритмічними малюнками на фоні психоделічного, неначе шаманського «завивання» Кемерона Вінтера. Це своєрідна постмодерністська ода кращим часам рок-н-ролу, що подається з фірмовим, ніби «лінивим» та невимушеним авторським стилем. Все навмисно зібрано в купу настільки «недбало», що віддає записом якоїсь джем-сесії, коли пісні «писали себе на ходу».
Ось у цьому більшість і вбачає ту саму автентику, підносячи гурт так, ніби на наших очах народжуються нові Beatles, Rolling Stones та Led Zeppelin разом узяті. Немов це «друге пришестя Христа», яке ось-ось відродить справжній рок та поверне йому колишню славу.
Проте якщо зняти рожеві окуляри та прислухатися уважніше, стане зрозуміло, що «це ж було вже!». Але було набагато більш стильним і значно естетично привабливішим. Я зараз кажу про улюблений мною ревайвл гаражного року на початку нульових та двох найбільших і найвизначніших його представників - The White Stripes та The Strokes. Це був той самий «олдскульний рок» з «інді-присмаком», але зі значно вигадливішими композиціями та більш продуманим, знову ж таки, стильним звучанням.
Це дуже яскраво ілюструє різницю між тим, який «ревайвл» любили меленіали, а який - зумери. Перший був більш злагодженим, продуманим та дійсно ідейним, а другий більше схожий на те, як хтось незграбно знімає кумедне відео у Тікток, кривляючи обличчя та нерівно тримаючи перед собою камеру. Ну і як ми бачимо - відео доволі влучно вистрілює, приносячи купи вірних послідовників.
Можливо, хтось уже встиг подумати, що я лаю Geese, але це не так. Я просто описую «це явище» таким, яким воно є насправді, яке, подібно до «тікток-відео», дуже скоро забудеться більшістю. Ну а якщо вам здається недоречним порівняння з тіктоком, давайте звернемося до світу кіно та оберемо двох відомих режисерів.
Тож у такому випадку, якщо Джек Вайт - це Тарантіно, то Кемерон Вінтер - це Родрігес. Один назавжди легенда, а другий ще встигне зняти своїх «Дітей шпигунів». Згадаєте потім мої слова.