Superheaven — Superheaven
Жанр: Post-Grunge, Alternative Rock
Лейбл: Blue Grape Music
★★★☆☆ 6/10 · 2025
Чесно кажучи, не був знайомим із цим гуртом до цього. У 2023 році, коли в тіктоці вибухнув їх трек Youngest Daughter, я їм навіть не користувався. А коли виходив альбом Jar із цією піснею у 2013, я слухав більш експериментальну важку музику, і все що мало хоч якесь відношення до постгранжу мене відвертало. Останнє до речі не дуже то і змінилось.
І ось, коли вони випустили цей альбом після 10 річної перерви, не звернути на нього увагу на тлі загального хайпу в англомовному тіктоці - було неможливо.
Тож я спочатку ознайомився із першими двома альбомами, і вони мені дуже сподобались, особливо дебютний Jar. На ньому гурт зміг дуже цікаво поєднати елементи постхардкору, емо, гранжу та шугейзу. В них зберігалась панківська енергія та емоційність, але в той самий момент, звучання було доволі мрійливим та повітряним, а «лінивий», тягучий вокал тільки підкреслював цей атмосферний та трохи «розмазаний» вайб.
І ось я добрався до нового альбому…, і він мене трохи розчарував. На ньому гурт хоч і не повністю, але втратив левову частку своєї унікальності, найбільш зосередившись на драйвовості та на цупких моментах.
Шугейзова «багатошаровість» присутня лише номінально, та не відчувається так само вишукано, як на першому та другому альбомі. Навіть у контексті «драйву» - його джерелом перестали бути панківські корені гурту, замість них тут більш низькі, тягучі, але не важкі рифи.
А проте, музика все ще гарна, а декілька треків альбому дуже сподобалось, але загалом увесь альбом надзвичайно рівний та монотонний, і при другому прослуховуванні вже починає набридати. Якось все дуже мінімалістично, як для цього гурту, а часом можна спіймати вайбу від постгранжу початку 00-х, який я, у переважній більшості, терпіти не можу.
Кажуть тут лірика ще доволі політична та гостросоціальна, але розбиратися в ній у мене не виникло особливого бажання. І така «плоска» музика як тут, не дуже до цього спонукає.