ТУЧА — Лірика моєї Любові
Жанр: Electropop, Dance-Pop
★★★★☆ 8/10 · 2025 · ДостобісаГарнаНоваМузика
Скільки б я не бачив музичних спільнот та субкультур, всі вони завжди були розділені на два табори. Перший - це найбільш самозакохані ілітисти, що завжди прагнули шукати щось обскурне, незалежне, та на їх думку, «найкраще» - така музика неодмінно отримувала від них тавро «справжньої», а все інше вважалося «комерційним бездушним сміттям». Другий це більшість яка це «комерційне сміття» споживала, раділа та просила ще більше.
І в такому «модерновому» режимі чіткого розділення музики на «справжнє мистецтво» та «інтертеймент» деякі люди живуть дотепер. Навіть не дивлячись на те, що в наші кольорові постмодерністські (або метамодерністські якщо хочете, один хуй це майже одне й те саме) часи післяправди, певні люди все ще намагаються встановити якісь «кордони». Та коли я в черговий раз чую, або бачу дискусію у стилі: «який музичний жанр є гарним, а який - попса та не тру», мені починає смердіти невіглаством та нездоровим консерватизмом.
Так, панове ілітісти (вони як правило чоловіки), гарна музика це вже давно не тільки артрок, чи якійсь експериментальний авангардний метал з піснями по 15 хвилин. Завдяки сучасним поглядам сучасних виконавців, молодь здебільшого не єбе подібні умовності та «канони».
Зараз можна бути однаково щирим, емоційним та автентичним граючи як складний меланхолійний прогресів рок, так й електронну танцювальну музику під яку можна (а часом і треба) весело та жваво трусити дупою.
Найкращим чином це звісно що продемонструвала Charli XCX зі своїм Brat, який минулого року спричинив чи не найбільшу за останнє десятиліття культурну подію - Brat Summer. Він став справжнім втіленням цінностей андеграундної рейв спільноти у світовому масштабі - такий собі «закритий клуб де пиздато», але для всіх! Музика там також відповідна - здебільшого це басові та глітчові клубні гімни, що були вправно «переформатовані» у більш традиційні за структурою поп треки. Цей альбом в черговий раз довів, що мистецтво та «розваги» не обовʼязково мають йти окремо, та те що «розважальний» аспект може мати не меншу естетичну та культурну вагу.
І ось тепер, коли більшість дурнів (вони як правило чоловіки), що не здатні подужати такий довгий та нудний вступ вже пішли, можна нарешті перейти до альбому ТУЧІ.
Він, на відміну від Brat далеко не для кожного, та мені правда хочеться «загейткіпити» альбом, що в рамках нашої країни, однозначно випереджає свій час. Мені дуже не хочеться, щоб тупорилі мужлаї, які патологічно не здатні осягнути його тендітну красу та пройнятися ідеями жіночої свободи, незалежності та щирості, бачили в альбомі лише сексуальну обкладинку, та «дівчину що кличе до себе у ліжко».
Хтось буде критикувати цей альбом за дешеве привернення уваги, хтось за кітч, а найбільш упороті скажуть, що він зроблений виключно для ЛГБТК+ спільноти, бо «тільки вони таке слухають».
В цьому і є основна «проблема» Лірики. Це робота, яка за всіма сучасними канонами мала б стати найвизначнішим альбомом за всю історію української попмузики, але через причини описані вище, залишиться відносно обскурним інді-поп релізом, що забудеться більшістю через пару місяців.
Тож нехай Лірика формально й наслідує Brat та є дуже схожою на нього музично, «культурний код» у них абсолютно різний - Лірика приречена бути музикою «для обраних інді-поп ілітістів» (як правило жінок), що й робить його більш автентичним, а музику ТУЧІ непередбачуваною за своїм впливом.
Один з найвишуканіших та найцікавіших альбомів які я чув, потенціал якого ще більше розкриватиметься у майбутньому, бо бачить Бог - це справді ДостобісаГарнаНоваМузика