АНТАЙТЛД — ІПІ×2
Жанр: Metalcore
Лейбл: Venona Records
★★★★☆ 8/10 · 2025 · ДостобісаГарнаНоваМузика
Я міг би почати з того, що розповів би про учасників цього гурту. Хто його створив, чим вони займаються, у яких гуртах грали та чим відомі. Там є що цікавого розказати, але це можна легко знайти в інтернеті і без мене.
Натомість спробуймо зберегти «кейфеб» та уявімо, що це і справді гурт, якого, по факту, «не існує», а все, що ми чуємо, це потік колективної свідомості, що гучно кричить у твоїй голові - погляд безодні, в яку ти вже задовго витріщався. Безодні, яка пожирає, яка є страшною та хижою, але при цьому не позбавленою іронії та чорного, схибленого почуття гумору.
І, можливо, хтось на цьому моменті скаже мені, що це я занадто згущую фарби навколо «звичайного», енергійного «металкору», який стандартно злий, стандартно агресивний.
Втім, останнім часом характерна для подібної музики - пряма та проста подача - також змінилась. Вона стала більш «поетичною», складною, менш консервативною та більш суперечливою, ніж до цього.
Тут я, звісно, хочу згадати торішній You Won’t Go Before You’re Supposed To від Knocked Loose. Вочевидь, АНТАЙТЛД почерпнули з нього немало натхнення. І я зараз маю на увазі не стільки звучання чи якісь «ходи». Я більше кажу про ідею, коли усе ледь балансує на межі «здорового глузду», ризикуючи зірватись у самі лише емоції та просто перетворитись на «істерику». Але АНТАЙТЛД все ж вдається тримати баланс за допомогою, знову ж таки, вищезгаданої іронії, градус якої сильно стрибає догори після четвертої пісні.
Четверта пісня закінчується приглушеним сміхом, який звучить ніби крізь сон, і вже в наступному треку «ще одна», якщо подивитися кліп, стане зрозуміло, що це насправді і є жахливий сон Євгена Тимчика.
Він закінчується самобичуванням, що постає у вигляді реплік від знайомих, які, як виявляється, насправді його ненавидять.
Так, далі кейфеб зберігати вже не вийде, бо наступний трек чітко дає нам зрозуміти, що все, що було до цього, - це не істерика колективної свідомості, а конкретно однієї людини - фронтмена гурту Євгена Тимчика.
Тож, якщо раніше це була просто страшна, чорна, але ще й іронія, то тепер Тимчик робить кульбіт та переводить усе це в метаіронічну сповідь андеграундної металкор-зірки, у якої, судячи з перших чотирьох пісень, доволі сильно протік дах на тлі подій останніх років.
І ця своєрідна сповідь ніби робить Тимчика вільним. Ну, або божевільним, якщо бажаєте.
Ніби всі печатки Кромвеля нарешті знято, та він щиро каже нам: «А знаєте, похуй, я тепер буду робити все, що я захочу».
Як ви могли помітити - я навіть не звертаю уваги на те, як звучить музика в цьому альбомі, бо, що іронічно, це не має в його контексті великого значення. Бо якщо оригінальний ІПІ з чотирьох треків ще сприймався як істерична, чорна та брутальна, але все ж доволі абстрактна рефлексія на сьогодення, то з виходом розширеної версії можна з упевненістю сказати, що головною тут є все ж сама персона Євгена Тимчика - його саркастичний, самоіронічний та часом цинічний, але щирий погляд на навколишній світ.
А слухачі у відповідь на цю щирість готові приймати будь-які його витребеньки - чи то щемливу ностальгічну баладу про друзів дитинства під акустичну гітару, чи темний індастріал про цифрову залежність.
Так, можливо, це буде звучати трохи образливо для інших залучених тут музикантів, але АНТАЙТЛД - це, у першу чергу, Тимчик: його персона та особистий лор. Бо Євген давно вже вийшов за межі «просто музиканта» - він тепер шоумен, гарний шоумен, за творчістю якого дійсно цікаво спостерігати, бо він робить спільноту навколо себе її частиною. Вона це відчуває, із задоволенням жере купу мемів від нього та про нього, і просить ще!
Але якщо все ж говорити про музику, то вона тут також, як і більшість текстів, є набором посилань, та Тимчик цього й не приховує. Він постійно з цього кепкує та тільки радіє, коли уважні слухачі ці посилання знаходять.
Що я можу сказати наостанок, так це те, що Женя дійсно довго витріщався в безодню. Так довго, що спромігся знайти там зорю, зорю, яка вибухнула, спричинила пожежу, та тепер ця безодня горить. Горить яскраво та ефектно, народжуючи при цьому те, що я можу з упевненістю назвати ДостобісаГарнаНоваМузика